Мистецтво змінювалося разом з історією людства: у скульптурі, живописі та архітектурі з’являлися нові ідеї та напрямки. І якщо з віками змінювалися стилі, то інтереси завжди були приблизно однаковими. Ми не будемо говорити про вічні теми (кохання, життя, материнство, смерть), а поговоримо… про котів!
Леви, тигри, гепарди і звичайні домашні кішки зображувалися художниками минулого всюди: на будівлях, полотнах, у книгах. Наприклад, у Стародавньому Єгипті був справжній культ котячих: їхніми зображеннями прикрашали гробниці, кішок малювали на папірусах. Через смерть кішки господар навіть міг збрити брови: чому він це робив, ми розповідали у цьому матеріалі у Середні віки кішок теж зображували на картинах, але вони втратили всю свою витонченість і елегантність, а стали, м’яко кажучи, страшними. То чому ж їх не любили середньовічні художники?
У кішок в епоху Середньовіччя була дуже погана репутація. Католицька церква зазвичай пов’язувала котячих із чаклунством та язичництвом.
Вважалося, що кішки можуть бачити потойбічний світ, їх часто асоціювали з відьмами. З цієї причини їх могли вигнати з міста, вусатих навіть катували або жорстоко вбивали.
Однак кішки все ще були частиною міського життя. Адже вони були єдиними істотами, хто міг би впоратися з гризунами.
Якщо позбутися всіх кішок, то був неминучий наплив мишей і щурів, тому тварини продовжували жити в будинках і на вулицях.
Мабуть, з цієї причини кішки не могли не з’являтися на картинах середньовічних художників. Однак виглядали вони безглуздо і смішно.
Коти на картинах зазвичай мали дуже дивну зовнішність, іноді в них були обличчя людей або вони ходили на двох лапах.
На середньовічних полотнах прекрасно видно, яка у котячих була погана репутація. Вони зовсім не схожі на милих котиків, які живуть у наших оселях.
На щастя, у період Відродження змінилося ставлення до кішок, на картинах їх стали зображати милими бешкетниками: подивіться нашу добірку де в роботах іншої епохи зображені кішки.
