Пам’ятаєте, як О. С. Пушкін у «Євгенії Онєгіні» описує свого героя: «…Три години принаймні перед дзеркалами проводив».
Сьогодні чоловіки здебільшого набагато менше уваги приділяють своєму зовнішньому вигляду. Відомо, що сам Олександр Сергійович ретельно стежив за собою. Придивіться уважніше до знаменитого портрета О. А. Кіпренського і зверніть увагу на нігті поета.
Довгі нігті були для нього звичайним явищем. Про це пишуть багато друзів. І. І. Панаєв згадував, що вони вразили його і були більше схожі на кігті. Найдовший був на мізинці. Ним поет особливо дорожив. Щоб уночі ненароком не зламати його, він перед сном одягав наперсток на мізинець.
Поет, так само як і його герой, належали до модної течії того часу (початку XIX століття) – дендизму. Вона вперше зародилася в 1790-х роках у Лондоні та Парижі. Головними відмітними ознаками були цинічна стриманість, витончений зовнішній вигляд, вишукана мова, неквапливі захоплення, що виражаються в культі самого себе.
Ці персонажі стали з’являтися серед літераторів: Томас Карлейль, Оноре де Бальзак, лорд Байрон, Оскар Вайльд. Шарль Бодлер визначав денді як тих, хто зводить естетику до живої релігії. Певною мірою дендизм наближається до духовності та стоїцизму. У його представників немає іншого завдання, як культивувати в собі ідею краси, задовольняти свої пристрасті, відчувати і мислити. Дендизм – це не захоплення від одягу, як думають багато хто, а символ переваги аристократичного розуму.
Зразковим денді був Джордж Браян Браммел – аристократ за походженням. Як зауважив 1845 року Жюль Амеде Барбе д’Оревільї, Джордж ніколи не виходив, не напудрившись, не надушившись, бездоганно вимитий, поголений, вдягнений у простий темно-синій сюртук, бездоганно зачесаний, у накрохмаленій білизні, з ретельно зав’язаною краваткою. Браммел отримав від батька величезні статки і витрачав їх на костюми, азартні ігри та аристократичний спосіб життя. Нічого дивного в тому, що 1816 року його спіткало банкрутство. До речі, це звичайна доля для багатьох денді. Він сховався від своїх кредиторів у Франції, де тихо помер у божевільні в Кане 1840 року. Йому був 61 рік.
Іншим видатним денді був друг Байрона Альфред Гійом Габріель д`Орсе. Граф обертався у вищих колах англійського суспільства. Він вважав, що денді – це та людина, чиє ремесло полягає в носінні одягу. Якщо інші одягаються, щоб жити, то він живе, щоб одягатися.
Російським варіантом денді був П. Я. Чаадаєв. Так описував його письменник М. І. Жихарєв: «Дуже багато я бачив людей, одягнених незрівнянно багатше, але ніколи, ні після, ні раніше, не бачив нікого, хто був би одягнений прекрасніше».
День денді починався з теплої ванни. Як правило, вони були з підігрівом, щоб можна було сповна насолодитися. При цьому безумовно потрібна була людина, яка постійно підігрівала її і підтягувала дрова.
Денді одні з перших використовували зубні щітки та порошки. В одязі надавали перевагу не розкоші, а елегантності. Ніяких яскравих кольорів і рюшів. Костюм був набагато простішим за ті, що носили в Середні віки, але не настільки простим, як у наш час. Обов’язковим атрибутом були білі як сніг кальсони і сорочка з батистової тканини. Для того, щоб підкреслити фігуру, чоловіки використовували корсет. Усю увагу приділяли костюму. Для нього використовували найкращі тканини. Але особливим шиком вважався фрак, що має злегка потертий вигляд. Для цього новий одяг на деякий час давали поносити слузі або терли наждачкою.
