Батько російської сатири – Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін – уміло помічав недоліки державного устрою Росії, бюрократизм системи і деградацію еліти. Усе це стало предметом його літературних пошуків. Біографія Салтикова-Щедріна – яскравий приклад самовідданого безмежного служіння суспільству. Поцікавтеся фактами з життя великого сатирика, його творчою спадщиною.
Біографія Салтикова-Щедріна: дитинство і юність
Тверська губернія, родовий маєток поміщиків Салтикових (село Спас-Кут) – мала батьківщина талановитого російського письменника-сатирика. Тут за рік після декабристського повстання, 1826-го, у сім’ї Євграфа Васильовича Салтикова, який одружився з дворянкою Ольгою Забєліною, молодшою за нього на 25 років, народилася шоста дитина – Михайло.
Дитинство Михайла Євграфовича пройшло у великому будинку, який розташовувався практично на голому місці і не славився затишком. Будинок нагадував сіру коробку, до якої примикали численні споруди для дворових, худоби, клітки для припасів, льохи. За маєтком тягнулася болотиста рівнина, на якій росли хвойні ліси.
Салтиков-Щедрін, біографія якого бере початок у цьому похмурому місці, не особливо любив матір:
- Вона була владною і жорсткою жінкою, яка за короткий період не лише відродила практично вщент розорений маєток чоловіка, а й збільшила сімейні статки.
- Діти бачили матір тільки тоді, коли та вважала за необхідне покарати спадкоємців за неслухняність, про яку їй повідомляли гувернери. Пізніше письменник згадував, що вже у 2-річному віці добре знав, що таке шмагання різками.
Домашнє виховання, яке отримав Салтиков-Щедрін, було недостатнім. Грамоти його навчав кріпак Салтикових художник Павло Соколов, який пізніше став прототипом одного з персонажів у творі “Пошехонская старина”.
Коли дитина опанувала грамоту і навчилася читати, для її подальшого навчання запросили священика. Потім освітою Михайла опікувалася старша сестра, студент, який навчався в Московській духовній академії.
У десятирічному віці хлопчик склав іспити до Московського інституту для дворян, куди його прийняли одразу до 3-го класу. У той час цей пансіон входив до числа найкращих прогресивних закладів, де навчалося багато знаменитих письменників і поетів, серед яких:
- Василь Андрійович Жуковський.
- Олександр Сергійович Грибоєдов.
- Григорій Петрович Данилевський.
- Михайло Юрійович Лермонтов.
Коротка біографія Салтикова-Щедріна розповідає, що за два роки після вступу до інституту за видатні заслуги в навчанні Михайла перевели навчатися до Царськосельського ліцею за казенний рахунок, де майбутній знаменитий письменник розпочав творчу діяльність.
Михайло Салтиков-Щедрін: творчий шлях
Перші проби пера знаменитого письменника припадають на період перебування в Царськосельському ліцеї.
Салтиков-Щедрін, роки життя якого пов’язані з літературою, почав писати вільнодумні вірші. Попри те що після випуску за видатні успіхи в навчанні він мав отримати ранг титулярного радника, за неналежну поведінку Михайлу Салтикову дали тільки колезького секретаря.
Після ліцею (1845) Салтиков-Щедрін іде працювати у військову канцелярію. У цей період Михайло Євграфович пише нотатки, низку повістей, серед яких такі відомі роботи, як “Заплутана справа”, “Протиріччя”.
Літературна діяльність письменника 1848 року призвела його до заслання у Вятку, де він провів сім років. Тут Салтиков-Щедрін почав службу в ранзі канцелярського чиновника, а пізніше став радником у правлінні губернії. У 1855-му літератор покинув місце заслання і став чиновником міністерства внутрішніх справ.
Роки життя Салтикова-Щедріна на засланні не минули дарма. Накопичений досвід і матеріали, які автор зібрав у спостереженнях за повсякденним життям суспільства, допомогли письменникові творити зі ще більшим бажанням. Його “Губернські нариси”, опубліковані в “Русском вестнике”, практично з першого виходу стають популярними й улюбленими в різних верств російського суспільства.
Після повернення із заслання Салтиков-Щедрін стає віце-губернатором Рязані (1858), а трохи пізніше обіймає таку саму посаду в Твері. У цей період автор багато пише і публікується в різних виданнях, серед яких:
- “Атенея”.
- “Русский вестник.
- “Библиотека для чтения”.
- “Современник”.
- “Московский вестник”.
- “Время”.
- “Московские ведомости”.
Пізніше опубліковані в цей час роботи автора були зібрані й випущені у збірках творів “Невинні оповідання”, “Сатира в прозі”, які тричі перевидавали за життя автора і багаторазово після його смерті.
1864 року Салтикова-Щедріна призначають управителем казенної палати в Пензі, а пізніше в Тулі, Рязані. У цей період письменник практично не займається творчістю: з 1865-го по 1867-й публікує лише одну статтю під назвою “Заповіт моїм дітям”.
Але жага творчості не полишає Щедріна. Коли видання “Отечественные записки” очолює Некрасов (1868), Михайло Євграфович йде з державної служби і стає співробітником журналу. Пізніше він обіймає керівну посаду, а через 10 років, коли помирає Некрасов, обіймає посаду головного редактора.
У ці роки з-під його пера виходить безліч творів, серед яких:
- “Листи з провінції”.
- “Помпадури і Помпадурші”.
- “Історія одного міста”.
- “Культурні люди”.
- “Господа Головлевы”.
- “Благонамеренные речи”.
Під час роботи у “Отечественных записках” письменник публікує свої роботи виключно в цьому виданні.
У 1884 році відбувається значна для автора подія – “Отечественные записки” закрили. Це стало великим ударом для Щедріна. Після цього автор публікував практично всі твори у виданні “Вестник Европы”.
Михайло Салтиков-Щедрін: особисте життя, останні роки
Заборона улюбленого видання автора (“Отечественные записки”), якому він віддавав усі сили, підірвала здоров’я Салтикова-Щедріна. Силу враження від закриття журналу автор зобразив у казці “Пригоди з Крамольниковим”, а також у “Строкатому листі”.
Розрив зв’язку письменника з публікою був для Щедріна болючим. Він відчував себе самотнім, почав хворіти. Останні роки життя талановитого автора – повільна агонія: Салтиков нещасний, але продовжує творити, допоки рука може утримувати перо.
Життя і творчість Салтикова-Щедріна завжди вирізнялися свободою думки та особливою внутрішньою силою, а його твори останніх років: “Пошехонська старовина”, “Забуті слова”, “Казки”, “Дрібниці життя” – не поступаються кращим творам, написаним у молоді роки.
Михайло Салтиков-Щедрін одружився з донькою віце-губернатора В’ятки Єлизаветою Болтіною. Подружжя не поділяло спільних поглядів на життя і отримало різну освіту. Але, незважаючи на те що союз був складним, у ньому не було взаєморозуміння, подружжя прожило разом до кінця життя.
Дружина Ліза переписувала твори чоловіка, була чудовою господинею і народила йому сина Костянтина та доньку Єлизавету. На жаль письменника, улюблені ним діти не мали навіть частки літературного таланту і нічим себе не проявили.
Останні місяці яскравого і багатого творчими досягненнями життя Михайло Євграфович провів у ліжку. Його смерть настала 1889 року внаслідок ускладнень від застуди.
Видатний письменник залишив величезну творчу спадщину. Його твори цінні викривальним пафосом і практично хронологічним викладом важливих подій, що відбувалися в суспільстві Росії. Проза Михайла Щедріна поставила його в ряд із такими відомими авторами, як Антон Павлович Чехов, Федір Михайлович Достоєвський.
Творчість Салтикова-Щедріна увійшла в культурну світову спадщину, а його твори продовжують розбурхувати уми і жити в серцях читачів сучасного світу.
